Як свідчить анотація до видання, романи американського автора Харлана Кобена виходять тридцятьма сімома мовами. Книгу Кобена „Безневинний” на батьківщині щедро хвалили. А отже, є певна приємність у тому, що вона дійшла й до нас, та ще й із не надто великим запізненням – лише на три роки, що для українського читача є наразі розкішшю.

Та „Безневинний” має не лише подієву складову, а й психологічну. Досить влучні авторські відступи на тему тільки прикрашають стиль Кобена, й не здаються зайвими, бо динаміку вдається зберігати. Подекуди трапляються відступи до механіки роботи правоохоронних органів, що відсилає нас до Артура Хейлі та його традиції будувати сюжети й інтриги на тлі роботи громадських закладів – аеропортів, готелів, лікарень... Правда, ви ж завжди хотіли знати, як працює американська поліція? Словом, читати є що, до окремих особливо симпатичних місць у тексті можна згодом повертатися і смакувати ще раз. Невже вам щось іще потрібне від книги?

Єдине, до чого можна „причепитися” в тексті – це так званий “product placement”, відповідно до якого практично кожна пляшка пива, кожен пункт відеопрокату і кожен інтернет-пошуковик згадуються за назвою (про відому і в Україні мережу закладів громадського харчування та її асортимент делікатно промовчимо). Та хай там як, це авторові можна вибачити, – комерційне та напівкомерційне мистецтво також має право на життя.

Є також закид і до видавців: книзі відчутно бракує приміток, які би допомагали українському читачеві розібратися в американських реаліях. Приміром, не кожен українець знає, що Джон Доу – зовсім не історичний персонаж, а просто абстракція – ім’я, що використовується в юриспруденції за неможливості встановити особу. На всю книгу приміток не більше п’яти, та й ті, що називається, не рятують.
Та якщо всі згадані недоліки вас не лякають, „Безневинного” можна сміливо брати до рук. Принаймні якщо ви любите американські поліцейські фільми.

Ганна Гриценко

Друг читача