|
Проза Марії Матіос не жіноча, а радше жіночна. А це не
зовсім те саме. Жіночність її творчості – в тому, що Всесвітові
приписуються жіночі ознаки, але він від того стає набагато кращим.
Однак, на жаль, її Всесвіт існує тільки на час читання...
До Львівського книжкового форуму Матіос підготувала читачам
подвійний подарунок: одне видання, але з двома творами. І вже тільки
від вас залежить, що прочитати спочатку, оскільки книга має два
початки: з кожного боку по історії, що зростаються в центрі у
зображенні дерева, символу життя і смерті. Повість «Москалиця» та
оповідання «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба» – це дві непрості
жіночі історії, долі двох втомлених і спрацьованих душ. Непрості не
тим, що вони унікальні, а тим, що написані на грані, по лезу незносимих
страждань і негараздів, коли текст стає болем усього жіночного
всесвіту.
У Матіос часто виникає зіткнення національностей – молдован, росіян,
румунів та українців, ─ однак жіночий погляд на ці міжнародні
протистояння завжди намагається відшукати спільне, а не розрізнити,
прийняти, а не відштовхнути. Проте головний конфлікт – боротьба жінки
та невблаганної історії, це спроба добром перебороти злий фатум, спроба
марна, проте вкрай необхідна, як жертовний приклад. І тут трагічним є
не так намагання прожити життя, як банальне бажання вижити у світі, де
навіть Бог стає напівдисидентом. А занурення у всесвіт материнської
любові у творі «Мама Маріца» відкриває таке безмежжя індивідуальної
приреченості й християнської покори, що розумієш необхідність і рятівну
силу кохання для людства, адже якщо навіть любов не врятує, то її
відсутність хіба що наблизить смерть.
І хоча обидва твори закінчуються зі смертю головних героїнь,
однаково хочеться вірити у світлу життєдайність неповторних історій
жіночної прози Марії Матіос, жіночність її Всесвіту.
Максим Нестелєєв
Друг читача
|