Настало літо - пора відпусток. Багато людей пов’язують свій відпочинок з водою: їдуть на море або в круїзи. Навчаючись на Флориді, я вирішив використати близькість штату до Центральної Америки, і в кінці літа вирушити в круїз до Мексики, а саме, - до острова Косумель – одного з найпопулярніших туристичних об’єктів країни, розташованого біля півострова Юкатан з багатьма пам’ятками цивілізації майя.

Застереження людям, які трепетно ставляться до своєї ваги: варто двічі подумати, перш ніж вирушати в круїз, адже у більшості випадків харчування входить у вартість квитка, крім того, їжа тут необмежена і смачна. Говорячи мовою фізики, такий стан речей відповідає середньому приросту в 1 кг/день/людину. Крім того, серпень в Атлантиці – пора ураганів, через які круїзи часто скасовують.

 

Подолавши наші страхи і кілька сотень кілометрів до портового міста Тампа на узбережжі Мексиканської затоки, ми з друзями піднялись на борт чотирьохповерхового корабля “Inspiration” («Натхнення»). Перевірка паспортів, світлина на пам'ять, короткий інструктаж з техніки безпеки – і ми вільні досліджувати кожен закуток величезного центру розваг, яким є наш корабель. До послуг пасажирів джакузі та басейни на верхній палубі, розкладачки для загоряння, бари, казино, мистецькі аукціони, тенісні столи, навіть бігова доріжка для тих, хто прагне зігнати зайвий жир, поки не «зав’язався», ну і, звичайно, різноманітні шоу: демонстрація різьби по льоді, змагання чоловіків з найволохатішими грудьми, комедійне шоу і всюдисуще карооке. А найбільше мені сподобалося шоу «Фактор страху». Його першим завданням було назбирати за короткий час якнайбільше фруктів, які плавали в басейні (від маленьких яблук до масивних динь і колючих ананасів), і винести їх з води у своєму купальнику. У другому турі конкурсу потрібно було зі зв’язаними ногами дістати з дна басейну ключа і звільнитись, відкривши замок, а в третьому учасники їли живих мадагаскарських тарганів. Як вони тільки могли… після такого поживного сніданку! Ввечері – зустріч з капітаном і старшими офіцерами корабля, а за сумісництвом – коктейльна вечірка. Гм, якщо капітан і всі решта тут, то хто ж тоді керує кораблем? Озираюсь довкола, очікуючи побачити тривогу в очах присутніх, та помічаю лиш дикий ентузіазм. Ще б пак: безплатні коктейлі! Цікаво, чи зможу я дістатись до каюти, якщо візьму ще один?.. 

 

Серед інших речей, круїзний корабель – ще й місце для романтичних побачень. Немало подружніх пар познайомились саме під час круїзу. Для них навіть існує спеціальне шоу, під час якого чоловіки та жінки з різним стажем подружнього життя незалежно один від одного відповідають на запитання, у тому числі провокаційні, наприклад: «Ви не бачили бридкішого за … мого чоловіка / дружини» (потрібне вставити), а потім звіряли свої відповіді. Деякі «кадри» спеціально їдуть в круїзи для того, щоб познайомитись з представниками протилежної статі. Звичайно, для зваблювання красивих дівчат потрібна стратегія. Хоча практика показує, що яблучний ром, нелегально пронесений на борт у банках з-під солодкої водички, також працює непогано. Проте немає в цьому такої романтики, як, наприклад, побути в ролі української футбольної зірки, яка відновлюється після травми – саме так мій друг Сет представив мене чарівній студентці Ніколь, яка мені сподобалась. Надмір вільного часу – благодатний ґрунт для інтриг, які в свою чергу є однією із складових шарму великого корабля. Як виявилось, для Сета, великого ловеласа, я був лише приманкою у власних планах на Ніколь, а дівчина використала нас обох, щоб позбутися набридливого залицяльника з Нью-Йорка. Однак, як то кажуть, головне не результат, а сама гра.

 

А тим часом, на південному сході акваторії Багамських островів несподівано утворився шторм, який отримав назву Катріна. Швидко посилившись до урагану 1-ї категорії (із силою вітру більше 120 км/год), Катріна пройшлася Південною Флоридою, завдавши штату незначних руйнувань.

 

А ми через день прибуваємо в Косумель – невеликий острів довжиною 48 км і шириною 16 км. Особливо популярний острів серед дайверів, оскільки неподалік розташований другий за величиною у світі кораловий риф довжиною 700 км. Свого часу капітан Кусто назвав ці місця одними з найкращих у світі для підводного плавання.
Однак нас з друзями цікавить дещо інше, а саме: денна поїздка до Чічен-Іци – центру жертвоприношень древніх майя, розташованого в самому серці Юкатану.

 

Усіх бажаючих грузять на пором і переправляють до невеликого містечка Плайя-де-Кармен (колись рибальського, тепер туристичного). Звідти до Чічен-Іци – трохи більше трьох годин автобусом. По дорозі наш гід-майя розказує про свій народ і його унікальний календар, один з перших в історії, який виник як мінімум у 6-му столітті до н. е., а закінчується у 2012-му році. Щодо цього року існує багато пророцтв, і він також думає, що щось станеться (кінець світу?), бо все до того йде, ось і погода останнім часом зовсім непередбачувана (півострів Юкатан ще до початку ураганного сезону постраждав від потужного буревію). Розказав і про Чічен-Іцу – місто древніх майя, яке у другій половині першого тисячоліття нашої ери було великим політичним, економічним і культурним центром, а на початку другого тисячоліття з невідомих причин занепало і настільки заросло джунглями, що знайшли його лише у кінці ХІХ століття.

 

У ландшафті сучасної Чічен-Іци домінує піраміда Кукулькана (він же Кетцалькоатль) – головного бога майя, володаря вітру і дощу, якого зображали у вигляді змія з головою людини. Висота піраміди – 24 метри, з чотирьох її сторін – досить круті сходи, на вершині – невеликий храм. Двічі на рік, у дні весняного й осіннього рівнодення, приблизно о 15-й годині світло та тінь на головних сходах піраміди утворюють зображення 37-метрової змії, яка повзе до власної голови, вирізаної біля основи піраміди. Ставши перед пірамідою, гід тричі хлопає в долоні. Чути крик священного птаха кетцаля. Кажуть, у цього місця особлива акустика. Тут любив співати сам Лучано Паваротті.

 

З висоти храму відкривається чудовий краєвид на весь комплекс споруд Чічен-Іци та навколишні джунглі. Вдосталь насолодившись побаченим, швиденько збігаю донизу, щоб встигнути побачити й інші місця, і ще хвилин п’ять чекаю, поки спустяться друзі. Вони лізуть на чотирьох, впираючись руками об одну сходинку і повільно переставляючи ноги на наступну. Не один турист поламав тут собі кінцівки, тож це правильний спосіб пересування, якщо, звичайно, вам не доводилося жити на дев’ятому поверсі гуртожитку без ліфту і щодня бігати в підвал по воду.

 

Неподалік від піраміди Кукулкана – найбільший у древній Америці майданчик для улюбленої майя гри в м’яча. Він більший за сучасні футбольні поля (166 на 68 метрів) і оточений 12-метровими стінами, високо на яких розташовані вертикальні кам’яні кільця із зображенням змій, що переплелися. Для гри використовували резиновий м’яч вагою до 4 кг, якого підкидали за допомогою стегон, ліктів та інших частин тіла, за винятком рук. Кінцевою метою було закинути м’яча у кільце, що траплялося досить рідко з огляду на важкість м’яча і розташування кілець. У такому випадку гра переважно припинялась. Переможених чи то переможців приносили в жертву. Як би там не було, це вважалося дуже почесним. Але й членам команди, яка уникнула смерті, не можна було позаздрити, адже вони перебували у жалюгідному стані: всі побиті, часто покалічені. Нерідко від отриманих ран вмирали. Цікаво, що подумали б древні майя про сучасний футбол чи баскетбол? Мабуть, що з таким самим успіхом можна бігати один за одним і лоскотати ромашками…

 

Майданчик для гри в м’яча оточений кількома храмами, в числі яких храм Бородатого чоловіка і два храми Ягуарів, названі так на честь знайдених тут тронів у виді цих тварин.
З іншої сторони піраміди Кукулькана – храм Воїнів, який складається з великої піраміди і групи з тисячі колон, які зображають воїнів.
За храмом воїнів – Священний сенот – природній басейн діаметром 60 м і глибиною 50 м, розташований у проваллі глибиною 27 м. Сенот був місцем паломництва древніх майя, під час посух тут здійснювались жертвоприношення, щоб задобрити бога дощу.
Дещо на віддалі від основних споруд комплексу – обсерваторія, з якої велося спостереження за планетами, в першу чергу - Венерою.

 

Не встигли ми оглянути всі споруди, як почалася справжня тропічна злива – півострів опинився у зовнішній області урагану Катріна. Разом із парою з Голландії і однією із всюдисущих ігуан сховались під невеликим навісом з пальмового листя серед безіменних руїн. Коли дощ закінчився, пішли до автобуса, який відвіз нас до мексиканського ресторану неподалік. Як і на кораблі, там можна було за безплатно їсти що завгодно і скільки завгодно. Мексиканська їжа, звісно, добра, але ніщо не зрівняється із свіжозірваним манго – таким солодким і теплим, зовсім не схожим на фрукти, що їх продають у супермаркетах. Чоловіки і жінки в національному одязі танцювали для нас – спочатку з пляшками пива, а тоді з повними тацями на головах.

 

Коли ми вернулись у Косумель, у нас залишалось кілька годин до відплиття. У сувенірних магазинчиках купили текілу, поміряли сомбреро, але все це можна знайти і у США, а нам хотілося забороненого плоду – кубинських сигар. Однак, біля причалу їх не продавали. У місцевого таксиста дізнались, що сигари можна купити в центрі Косумеля. На наше прохання він відвіз нас у одне з таких місць – кафе «Гавана». Там ми зустріли капітана корабля і директора круїзу, які курили сигари і попивали мохіто – популярний на Карибах коктейль з рому, цукру, лайму, газованої води і м’яти. «А ви встигнете повернутись до часу відплиття ?» – поцікавились ми. «Не переживайте, без нас корабель не попливе», – заспокоїв нас капітан.

 

Кубинські сигари виявились досить дорогими, найдешевші з них («Болівар», «Ромео і Джульєтта») коштують 10-12$ за штуку, інші – набагато дорожче. Купивши кілька штук, ми вернулись на корабель. Треба сказати, що кубинські сигари досить сильні і на непризвичаєну людину діють не гірше алкоголю. Удар кулаком – ось як можна перекласти назву сигар “Punch” і її ефект на мого друга-американця, який не пошкодував на покупку кругленьку суму, виявився відповідним. Він розплився у блаженній усмішці, впав на бігову доріжку і був готовий вискочити за борт, щоб уплав дістатися «острова Свободи», який виднівся на горизонті.

 

Зранку нам повідомили, що Катріна, увійшовши в надзвичайно теплі води Мексиканської затоки, розігналась до урагану найвищої, п’ятої категорії із максимальною швидкістю вітру 280 км/год, тож замість Тампи ми попливемо до порту Еверглейдс на східному узбережжі Флориди. Невдовзі наш корабель почало досить сильно гойдати; з цієї причини навіть закрили басейни (вони просто переливались через краї). Довелося шукати інших розваг. Знайшовши на палубі м’яча, ми пограли в футбол. Хтось пробував копати м’яча в ураган? Відчуваєш у собі сили кількох Алієвих. Після кількох вражаючих польотів м’яч вирушив у плавання Атлантичним океаном, а ми вернулися до каюти. Якщо чесно, я відчував деяке хвилювання. Кажуть, круїзний корабель такого розміру практично неможливо потопити, але чи не казали те ж про «Титанік» ? Правда, все обійшлося.

 

Рано-вранці мені подзвонили і повідомили, що я повинен негайно з’явитися перед імміграційною службою і що за мною прийдуть. Чомусь аж через годину в каюту постукала симпатична мулатка і якимись закапелками провела до масивних дверей з надписом “DOOM’S ROOM” («Кімната долі»). Всередині працювало кілька митників, до яких вишикувалась довжеленька черга з мексиканців. Жінка покликала одного офіцера і прошепотіла: «Ось людина, яку ти хотів бачити». «То ти фан “Gators” (футбольна команда мого університету) ?, – спитався він, переглядаючи мій паспорт. – А я вчився у Флоридському державному університеті (найзапекліші вороги). Ненавиджу “Gators”. У тебе все в порядку», – додав він і усміхнувся, помітивши, як я змінився на обличчі.

 

Опинившись на суші, ще деякий час ходжу, широко розставляючи ноги і похитуючись зі сторони в сторону. Почуваюся справжнім моряком. Друзям-американцям розказую, що наш корабель потрапив в ураган і ми змушені були мандрувати в його оці, де, як відомо, вітру немає, а порятувалися лише в останній момент, коли при наближенні до землі око розпалось і утворився тимчасовий коридор, який ми і використали для втечі. Повірили. Тим не менш, сам факт круїзу під час найбільш руйнівного урагану в світовій історії і відвідання пам’яток моєї улюбленої цивілізації гарантує те, що ці кілька днів я запам’ятаю на все життя.

 

 

Павло Кузик для НББ!

 

Читайте також: 

Турківщина - серце бойківського краю 

Кизилкум – червона пустеля

Флорида: сонячний штат