Другий розквіт українських спецслужб припав на період 1917– 1921 рр. У кривавому вузлі протиріч, розбурханих першою світовою війною, революціями, розпадом Російської імперії, громадянською війною неможливо було створення української держави без національних таємних служб. 

Спецзасоби гетьмана Скоропадського

Логічно було б розпочати із «шпигунських пристрастей» Центральної Ради (ЦР). Але вони практично відстутні. Державні діячі цього періоду не врахували давню істину: «Якщо не бажаєш утримувати свою армію, утримуватимеш чужу». Не кажучі вже про національну спецслужбу. За що історія не забарилася їх покарати.

Щоправда і за ЦР були поодинокі спроби налагодити таємну діяльність на користь молодої держави. У березні 1918 р. полковник Сливинський провів реорганізацію Генштабу. У його структурі з’явилися «розвідковий» підвідділ на чолі з підполковником Колосовським і підвідділ «закордонного зв’язку» під керівництвом генерала Березовського. Існують поодинокі згадки про існування за часів ЦР «політичного бюро у справах контррозвідки». В цілому ж спецслужби ЦР перебували в жалюгідному стані. Це підтверджує й той факт, що її лідери не були проінформовані навіть про державний переворот гетьмана.

Зовсім по-іншому підійшов до створення силових структур кадровий військовий Павло Скоропадський. Як пише дослідник Володимир Сідак «саме в період гетьманату були сформовані повноцінні як в структурному, так і в змістовному відношенні спеціальні служби, а їх досвід ліг в основу функціонування наступних органів безпеки національної державності».

Скоропадський мав військовий досвід і розумів значення інформації. Тому розпорядження про створення секретних служб були одними з перших після приходу гетьмана до влади. Він створює Департамент Державної Варти (ДДВ). На нього покладається як боротьба з криміналітетом, так і контррозвідувальні функції (протидія замахам на державний лад). В структурі ДДВ серед інших знаходимо Освідомчий відділ (ОВ). Володимир Сідак наводить цікавий факт наявності в штатах філій цього відділу посад журналістів. Це свідчить про те, що керівники ДДВ розуміли, яке важливе значення мало пропагандистське висвітлення діяльності цієї установи. ОВ, говорячи сучасними термінами, «моніторив» періодичну та партійну пресу. Також відділ дістав цінний спадок – усі оперативні справи колишніх царських жандармських управлінь.
У ОВ вистачало проблем. Це і принизлива реалія надавати оперативну інформацію австро-німецькому командуванню, яке, натомість, своїми здобутками ніколи не ділилися. Також існували кадрова та фінансова проблема. Зокрема, на вересень 1918 р. некомплект співробітників зовнішнього нагляду досягав 25 відсотків. Тим не менш відділ діяв ефективно і прилучився до розкриття та попередження багатьох злочинів серед яких були і кримінальні, і політичні.  

Наприклад, у червні 1918 р. співробітники ОВ арештували в Києві Розу Висоцьку, криваву анархістку, більш відому як Маруся Никифорова або Мурка. Силами одеського ОВ було вирахувано та вислано за межі України Михайла Винницького – Мішку Япончика.     

Але основний акцент робився на діяльності проти терористичних груп, які, зазвичай, формувалися за підтримки радянської Росії та «білого руху». Було попереджено замах на гетьмана терористів-есерів, які хотіли вбити його під час візиту до Німеччини. Розкрито наміри ліквідації членів керівництва Української держави проросійським «Союзом порятунку України». Чітко спрацювали бійці Державної варти під час знешкодження радянського агента Камєнєва, який вербував людей серед українських льотчиків. Він разом із завербованим офіцером опинилися в Лук’янівській в’язниці.
Не менше уваги адміністрація гетьманата приділяла військовій розвідці. Розвідувальний відділ (РВ) очолив полковник Колосовський. РВ діяв у трьох напрямах. Перший – Румунія, Болгарія, Туреччина. Другий – Росія та держави, що утворилися після розпаду Російської імперії. Третій – зв’язок із союзними арміями.

Крім того, у штабі гетьмана існував Особливий відділ, який займав особливе місце. Його розпорядження були обов’язковими для співробітників Державної варти, дипломатичного й митного відомств, прикордонної, лісової та залізничної сторож. Це був орган - координатор роботи спецслужб. Одночасно він був аналітичним центром із дуже широкими повноваженнями, серед яких, зокрема, ведення слідства у разі потреби.  

Втім, професійно вибудована структура спецслужб не врятувала Скоропадського від антигетьманського повстання. Гетьману вистачало здібностей та харизми для побудови міцної української держави та не вистачило часу для достатнього зміцнення збройних та спеціальних служб. Але було закладено важливі підвалини на цій ниві, якими охоче скористалася Директорія.

«Петлюрівська ЧК»

Період Директорії – найтривалішій під час визвольних змагань українців початку 20-го століття. І не в останню чергу завдяки вдалим діям національних спецслужб. За Директорії сформувалася найбільш розгалужена система органів державної безпеки, зусилля яких зосереджувались на забезпеченні збройних сил інформацією та боротьбі зі шпигунством, ворожим підпіллям, замахами на державний лад. Це було питанням життя і смерті молодої держави, адже на її території активно діяли радянські, білі, румунські, польські агенти.

При Міністерстві внутрішніх справ було створено «Політичний департамент» (пізніше – Департамент політичної інформації (ДПІ), який складався з двох відділів – внутрішньої та закордонної інформації. Сюди було передано справи політико-інформаційного характеру, серед яких профілактика злочинів проти держави, боротьба зі шпигунством, вивчення тилу супротивника та його військ. Також департамент збирав інформацію про потенційних союзників УНР. Військовим формуванням ДПІ був «Кіш охорони республіканського ладу», створений у лютому 1919 р.

Департамент, попри багато труднощів, працював ефективно. Зокрема в Києві було знешкоджено два тимчасових більшовицьких уряди, котрі мали захопити владу в разі відходу українських військ з Києва; Військово-революційний комуністичний штаб; Совдепу з представників військових частин тощо. На жаль здобутки перекреслювалися невдачами. Так ДПІ не зміг кваліфіковано відфільтрувати навіть оточення Петлюри. Довгий час довірою головного отамана користувався Бірюков. Під прикриттям посади уповноваженого Директорії з проблем народного господарства ховався агент особливого відділу ВНК. Бірюков був присутній на урядових нарадах, мав доступ до секретних документів. Діяв дуже зухвало. Шкода, завдана цим «уповноваженим», катастрофічна.  

Добре зарекомендувала себе військова розвідка Директорії. Її діяльність корегувала Розвідочна управа Генерального штабу. Особливо ефективною зброєю стало створене у травні 1920 р. Інформаційне бюро при Корпусі військової жандармерії (скорочено – ІНФІБРО). Не в останню чергу завдяки особистим якостям шефа новоутвореної установи полковника Красовського (за російської імперії очолював Київське розшукове відділення Департаменту поліції), ІНФІБРО стало грозою ворогів УНР. Не випадково більшовики призначали за голову кожного співробітника цього органу винагороду в 300 тисяч карбованців, а сам орган називали не інакше як «петлюрівська ЧК». ІНФІБРО проводило й контррозвідувальні операції. Найвідоміша з них – попередження замаху на Симона Петлюру та затримання його організатора Шульзельмана.

За часів Директорії було створено контррозвідувальний відділ при Розвідочній управі Генштабу. Його організатором і начальником певний час був полковник Чоботарів, відомий своєю вдалою боротьбою з «отаманією», яка охопила ватагів українських повстанських загонів і шкодила національній справі. «На Правобережжі всі отамани, зрештою, опинилися у мене під арештом: Біденко, Палієнко, Божко, Палій. Доки за наказом тодішнього міністра внутрішніх справ Мазепи не були звільнені» – писав у спогадах Микола Юхимович. До речі, й після утвердження радянської влади в Україні Чоботарів продовжив керувати контррозвідкою уряду УНР у екзилі.

Треба також відзначити, що незважаючи на постійні бойові дії та фінансові проблеми Директорія намагалася вирішити питання кадрів для спецслужб. З метою підготовки спеціалістів розвідувальної і контррозвідувальної справ у структурі ІНФІБРО передбачалася «Школа навчання агентів». Цей осередок призначався для підготовки організаторів агентурної роботи. Програма школи передбачала всебічну підготовку за спеціальностями: розвідник-резидент, розвідник-кур’єр, контррозвідник-резидент, кур’єр контррозвідувальних органів. На жаль, для повноцінного функціонування школи забракло часу, що його історія відвела Директорії зовсім мало. Але закладені основи та досвід державного будівництва, в тому числі і спеціальних служб, зіграв свою роль в історії України, яка врешті-решт здобула державну незалежність.

Олексій Горбачевський для НББ!