Від першої дерев’яної ложки - і аж до  президента України.  Цей шлях йому довелось пройти всього за шість років. Без зайвого пафосу і реклами простий молодий чоловік з Київської області втілює в життя мрію кожного митця на цій землі – творити те, що бажає душа. Київська область, село Григорівка - нічим не примітна місцина. Село  як село. І звідки, здавалось би, тут взятись майстру-різбяру?  Люди в селі подейкують, що різьбить хлопець так, бо всі його пращури славились своєю майстерністю, і передали давні секрети справи йому у спадок. Та обманюють легенди, бо не було в Григорівці зроду-віку різьбярів славетних, та і повчитись цьому ремеслу нема в кого. От і вирішила я з перших вуст дізнатись всю правду про майстернКиїість і секрети григорівського різьбяра.

Знайти майстра не складно - тут у кожній хаті знають про Ростика, адже щонеділі мешканці Григорівки мають змогу бачити у церкві вирізьблений ним з дерева іконостас. Потрапивши до оселі, де мешкає Ростислав Штанько, одразу відчуваєш атмосферу справжнього творчого безладу, за який майстер щоп’ть хвилин сором’язливо вибачався.

Ростислав: Треба було робити ремонт, але я в цьому плані - людина дуже несерйозна. Ну от тут у мене шафа стоїть, якій років напевно більше ніж мені, але мене це цілком влаштовує (сміється)

НББ:  Скажи, коли тобі вперше прийшла в голову ідея зробити щось з дерева?

Ростислав: У мене не було якогось осяяння в житті,як у відомих митців. Ні, нічого подібного. Мені просто подобались вироби з дерева, включаючи  і «столярку» - вікна, двері, але потім мені набридло робити самі лише вікна. Виробів з вирізьбленого дерева я бачив мало в своєму житті -тільки на картинках. Я вирішив купити собі перші різці (якось мій товариш, який займався різьбою, підштовхнув мене до цієї покупки). Ціна дешева - 60 гривень за 30 штук , як він мені пояснив. Приїхав я на ринок в Київ, виявилось що 80 гривень коштує один різець, але як ними користуватись мені ніхто не пояснив. Я приїхав додому, і вирізав першу в своєму житті ложку, але відразу після цього пішов і кинув її в піч. (сміється) Вона вийшла настільки смішною, як корито до якого приліпили ручку! Почав різати другу ложку, подарував бабусі, ну, а потім почав робити більш серйозні речі. Я перемальовував  ікони і все що я бачив, а  потім відтворював у дереві.

НББ: Розкажи, де ти вчився цьому ремеслу?

Ростислав: Я ніде не вчився. Як тут можна вчитись? Бери та ріж! У мене є ціла бібліотека книг по різьбі,  я якось спробував різати так, як вони навчають, так я ледь руку не зламав! Серйозно.  В наших книжках пишуть, що головне  при роботі дотримуватись  техніки безпеки (правильне освітлення, приміщення без шуму). Проте в  західних посібниках кажуть, що місце для роботи треба обирати таке, де можна смітити в першу чергу. Я довіряю лише своїй інтуїції коли працюю, обираю місце, яке мені подобається.

НББ: А як з’явилась ідея щось зробити для церкви?

Ростислав:  Спочатку мені захотілася зробити ікону. Сам не знаю чому, але почав я з ікон. Першу ікону я зробив, але не думав, де вона буде висіти - її просто хотілось зробити. От я її закінчив, мені приємно було, що вона вдалась, та і людям подобалось. Ну, от я і вирішив її подарувати в церкву. Хоча іноді мені буває шкода своїх робіт.  Я люблю взагалі нестандартні ікони, маловідомі.

НББ: А яких відомих художників ти копіював?

Ростислав: «Три ведмеді» Шишкіна,  Рєпіна  «Запорожці пишуть листа турецькому султану»,  да Вінчі. Багато таких - і Рубенс був, і Рафаель. Це роботи, які робляться лише один раз.

НББ: Це роботи на замовлення?

Ростислав: Так, але зараз в основному я роблю те, що замовляють люди, а не те, що я сам хочу, розумієш… Але я сподіваюсь, що  ще рік-два, і я зможу робити те, що мені до подобається.

НББ: Що б тобі хотілось зробити, чого ти не можеш зараз?

Ростислав: У мене є ідеї деяких картин, які б мені хотілось зробити. Є, наприклад, одна цікава картина Рубенса - «Союз землі і води».  Я взагалі люблю стиль ренесансу, це мені близько.

НББ: А в чому зараз проблема? В тому, що потрібно заробляти на життя, і на творчість не вистачає часу?

Ростислав:  Зараз так - я маю кредит, який мушу віддавати. Але, незважаючи на кризу, я багато працюю, і чим більше кризи, тим більше у мене роботи.

НББ:  Напевно під час кризи  тягне до високого?

Ростислав:  Так, це точно… (сміється) Те, що я хочу зробити, потребує часу і витрат. Ті роботи, які я роблю, але потім не знаходжу покупця,  просто залишаю собі.  Але таких робіт мало - власне тому я і виставку не можу зробити, бо все що я роблю забирають замовники.

НББ:  Наскільки мені відомо, ти виставляв свої роботи влітку на Івана Купала, і їх навіть Юлія Тимошенко бачила.

Ростислав: Так, я зробив різний хрест і маленьку іконку Спасителя -  це те, що я встиг зробити за 2 дні. Я дуже сподіваюсь, що через рік я зможу робити картини не для продажу, проте зможу виставляти їх. А зараз, на жаль, не маю часу на це, хоча сил вистачає.

НББ:  Ти давно працюєш над своєю майстерністю?

Ростислав:  Не так давно, але дуже плідно. Це 6 років клопітливої праці. Знаєш, скільки я за ці 6 років зробив картин? Спочатку я рахував свої роботи, потім перестав.

НББ: Ти не думав пустити своє ремесло на комерційну основу, працювати, наприклад, на якусь компанію?

Ростислав:  Мені дають замовлення деякі фірми, але вони встановлюють термін виконання роботи, проте у жоден з них я не можу вкластись. Взагалі я не вмію працювати за графіком і виходити на перерви – п’ятихвилинки. Навіть коли приймаю замовлення від клієнта, кажу, що замовлення буде готове через місяць - два, а зазвичай виходить - за два з половиною. Я, звичайно, можу себе примусити, але робота потім так не іде.

НББ: А ти робив замовлення для відомих особистостей?

Ростислав:  Так, серед них  Віктор Ющенко найвідоміший, проте це цікава історія. У мене є клієнт - доктор медичних наук,  біоенергетик. До нього якось приїздив на консультацію Ющенко, вже будучи президентом.  Я зробив тоді зробив ікону Спаса. Спочатку ця ікона була в Печерській лаврі, потім її побачив цей доктор, вона сподобалась йому, і він забрав її до себе в офіс. Проте  згодом він попросив мене підписати цю ікону для  Ющенка, бо не хотів дарувати картину без підпису автора. Тобто, безпосередньо в руки Ющенку я її не передавав, але знаю, що вона була йому подарована.

Ось так і працює на Київщині молодий майстер різьби по дереву - то іконостас для церкви вирізьбить, то меблі на замовлення київських багатіїв зробить. А молодша сестра Галинка розповідає, що і подарунок до дня народження подруги Ростик може зробити за декілька годин. І до столиці Ростислава не тягне, каже, що у рідному селі працюється легше, адже навіть цікавий шматок деревини може надихнути зробити з нього якийсь витвір.

От і думаєш після побаченого: скільки ж людині потрібно досягнути речей в житті, щоб здійснити ту саму «американську мрію» -  робити, те, що ти хочеш?

Чи варто для цього прагнути отримати престижну освіту у Гарварді, чи  потрібно заробити декілька мільйонів американських президентів, щоб купити собі свободу, чи талант мати вроджений, який, як кажуть люди, або є, або нема, і навчитись цьому аж ніяк не можна? Чи просто варто зазирнути до себе глибоко в серце з питанням: «Яке заняття приносить мені найбільшу радість в житті?» І, знайшовши, відповідь почати займатись цією справою з наполегливістю і любов’ю,  відкинувши страх і думки про можливість невдачі. Не заради грошей чи слави, а просто задля того, щоб у час, коли згасне зірка короткого людського життя, залишився на землі слід від роботящих рук, палкого серця і відкритої душі, в якій живе лише одне нестримне бажання – творити.

Наталка Блищик для НББ!