Старовинний Чернігів, розташований на березі Десни, завжди манив мене своїми архітектурними пам’ятками і пов’язаними з ним легендами. Однак, мешканець Західної України, я вважав, що російськомовне населення у нас переважає лише на Сході та Півдні, а виявилось, що і на Півночі - теж, принаймні, в Чернігові, тож в цьому плані це було певне розчарування. Однак втішило, що майже всі написи виконані державною мовою, і люди відповідали мені також в основному українською - охоче розповідали, як дістатися різних цікавих місць (а таких у Чернігові, з його більш як тисячолітньою історією, немало).

Укріплене городище виникло тут ще в кінці VІІ ст., а в ІХ ст. місто увійшло до складу Київської Русі, ставши одним із найбагатших і найважливіших міст держави. Саме до цих часів належить Чорна Могила – курган легендарного засновника міста князя Чорного, де було знайдено прикраси, монети, золоті та срібні злитки, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, посуд та ін.

В ХІ-ХІІІ ст. Чернігів був центром могутнього Чернігівського князівства, яке могло посперечатись з Київським у багатстві та впливовості. Найбільше у Київській Русі, воно включало навіть такі віддалені міста, як Муром, Рязань і Тмутаракань, розташовані за тисячі кілометрів від Чернігова, населення якого у пік розквіту досягало 25 тис. чол. Його правителі – Мстислав Володимирович, син Володимира Великого, його брат Ярослав, а потім - племінник Святослав Ярославич побудували тут княжий двір, а також низку церков, що стали одними з небагатьох пам’яток архітектури того часу, які збереглися донині. Першим, на початку ХІ ст. постав Спасо-Преображенський (Спаський) собор, тоді Борисоглібський собор, Іллінська, П'ятницька церква, Успенський собор Єлецького монастиря.

Як і інші старовинні міста України, Чернігів пережив Монгольську навалу, напади татар, переходив із рук в руки, спочатку опинившись під владою князівства Литовського, тоді Московського, Речі Посполитої. Культурне життя міста в цей час занепало. А відродження Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави. Тут працювала друкарня, діяв літературно-мистецький гурток, коштом гетьманського уряду та козацької старшини будувались церкви та монастирі. А після ліквідації Козацько-Гетьманської Держави Чернігів стає одним із центрів гуртування українських патріотів. Спочатку їх вимоги обмежуються відновленням прав козацького дворянства, та згодом набувають загальноукраїнського масштабу. Тут працюють відомі історики, етнографи і письменники, в тому числі - байкар Леонід Глібов, похований на території Троїцького монастиря, пізніше – Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Володимир Самійленко. Після революції 1917 року Чернігів знов стає українським, і знову в місті активізується культурне життя, з’являється кілька нових видань, відкриваються українські школи. Але невдовзі місто захоплюють більшовики, про ставлення яких до релігії і всього українського не варто навіть говорити.

Незважаючи на всі перипетії, впродовж усієї історії Чернігів залишався важливим духовним центром, місцем перебування єпископів і архієпископів, резиденцією яких колись були унікальні печерні монастирі. Найвідоміші з них – Антонієві печери Іллінської церкви довжиною 4 км, були побудовані 940 років тому. Вони являли собою цілий комплекс підземних і надземних споруд, до яких входили церкви, в тому числі Антонія Печерського, Миколи Святоші і Феодосія Тотемського довжиною 16 м і висотою 8,4 м – найбільша підземна культова споруда України, в хорах якої співав Павло Тичина, келії монахів, некрополі. Про ці печери існує багато легенд, наприклад, про привид ченця, який тут часто з’являється, про підземний хід до Лаври, тощо. Навіть скептики не заперечують особливу енергетику цього місця.

Троїцький собор ХVІІ ст., де знаходяться мощі святих Феодосія Чернігівського та Лаврентія і досі є об’єктом паломництва і поклоніння вірних. У Борисоглібськом соборі похований Лазар Баранович – архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, який дуже багато зробив для міста: упорядкував Єлецький Успенський, Троїцький та Іллінський монастирі, реставрував Борисоглібський собор, друкував книги, утримував церковний хор. Крім того, в соборі експонуються інструменти ювеліра ХІ ст. і виготовлені з їх допомогою колти (жіночі прикраси у вигляді металевої підвіски, яка прикріплювалась до головного убору), сережки, намиста, каблучки, пряжки, фібули (застібки для одягу), вироби чернігівських гончарів, різьбярів по кістці, ковалів XI-XIII століть. А окрасою експозиції є срібні Царські ворота вагою 56 кг.

За переказами, їх створили з ідола Перуна, якого знайшли у ХVІІ ст., коли копали котлован під дзвіницю колегіуму.  А в музеї, розташованому на території колегіуму, можна побачити ікони ХVІІІ – поч. ХХ ст. З усієї експозиції мене найбільше вразила двостороння ікона, на ребристій поверхні якої було нанесено одразу два зображення, так що дивлячись на ікону з одного боку, бачиш зображення Богородиці, а з іншого – Ісуса Христа.

Як видно з історії, обидва періоди розквіту міста припадають на панування української влади, а що ж відбувається тепер, за незалежної країни? На жаль, ситуація не завжди втішна. Багато із старовинних храмів перебувають у жахливому стані і потребують негайної реставрації. І це не зважаючи на їх унікальність і входження до реєстру пам’яток архітектури. Очевидно, є проблема розкрадання сакральних реліквій. Так, в одній із церков старша жінка, мабуть, прихожанка, заборонила мені заходити в дальню частину храму, оскільки боялась, що я можу вкрасти якусь ікону, пославшись на подібні випадки. Постійно існує і мовне питання. Свого часу на сесії міської ради навіть розглядалося питання про надання російській мові в Чернігові статусу регіональної.

Однак, є й позитивні моменти. Наприклад, спостерігається тенденція до зростання престижності української мови серед молоді. Так, якщо серед старшого покоління 69% опитаних вважають більш престижною російську мову, то 74% молоді надає перевагу українській. 96,5% мешканців міста вважають, що громадяни України мають обов'язково добре володіти державною мовою, 89% – за державну підтримку української. З 19 місцевих видань, все-таки більшість (11) – україномовні, хоча головний орган міськради,  газета "Сім днів", виходить російською.

В історичному центрі міста, біля  колегіуму, відкрили 1-й на Україні пам’ятник гетьману Івану Мазепі, незважаючи на спротив і погрози деяких людей, представників політичних сил, які й досі вважають гетьмана зрадником і ворогом народу. Місце спорудження пам’ятника було вибрано не випадково. Адже саме завдяки фінансової підтримки Мазепи побудовано колегіум, а також Троїцький собор, дерев’яну церкву св. Іоанна, яка, на жаль, донині не збереглася, і близько 20 церков по області. Опікувався гетьман і П’ятницьким монастирем і друкарнею Троїцького.

Традиції Мазепи продовжують сучасні меценати. Громадські організації, наприклад, рух «За Чернігів», дбають про благоустрій міста, збереження культурних пам’яток. І якщо люди самі беруться до справи, не чекаючи дій влади, це означає, що вони по-справжньому люблять своє місто.

Павло Кузик для НББ!