Вулицею Старожидівською до Синагоги

Я приїхав до Острога в понеділок зранку, коли містечко ще не прокинулося остаточно. Сонні мешканці йшли на роботи. Вулицями, майже нарівні з автомобілями, проїздили запряжені кіньми вози. Закинута будівля на в’їзді з боку Славути привертає мою увагу: обдерті стіни, на вікнах ґрати. Вгору веде з’їджена іржею драбина. Ступати на неї не ризикнув би.

– Що це за будівля? – запитую у двох молодиків, які неподалік лузають насіння.

– Так синагога, – відповідає один з них, блиснувши коронками з жовтого металу.

– І давно так стоїть? 

– Та вже років з десять є. А до цього була складом «Меркурія». 

Спроби провести паралелі з київською пірамідою Семена Юфи не виправдовують себе. «Меркурій» – місцева фірма, що займається переважно продуктами харчування.

На будівлі й справді висить табличка «Пам’ятник архітектури. Синагога 15-18 ст.». За місцевою легендою,вона була заговорена магом-рабином Торовичем. Не горіла у вогні, не була знищена під час острозької повені в кінці XVII ст. В 1792 р., коли російські війська помилково обстріляли її, ядра начебто не завдали споруді шкоди. В пам’ять про цю подію кілька з них вмурували у стіни синагоги. Але час виявився більш руйнівним за ядра. Тепер тут правлять службу хіба що голуби. А колись сюди вела від стін замку багатолюдна Старожидівська вулиця. 

Академія імені міста

Пан Степан живе неподалік від академії. О 9-й ранку його шлях лежав до найближчого магазину. Почувши, що шукаю академію, каже: «Її знайти легко – всюди побачиш вказівники». Питаю, чи не заважають студенти спокоєві міста. «Ні, все нормально. Я поруч живу багато років. Правда, кілька років тому наїлися бєлєни (блекоти – прим. автора), то дали жару», – сміється. Тисну його руку, на якій бракує принаймні двох пальців.

Острозьку академію справді легко знайти. По-перше, вона знаходиться в центрі, по-друге, суттєво відрізняється від інших будівель міста. В кращий бік. Охайні корпуси, між ними -  доглянутий внутрішній двір, навіть цілий парк із гравієвими доріжками, фонтаном із качками, скульптурами. Серед нових будівель залишено чималий шмат давнього муру, який бездоганно вписався до загального ансамблю. Навколо дуже чисто. Наче шматочок європейського університетського містечка. За корпусами розташовані викладацькі будинки. 

Через дорогу від академії – студентські гуртожитки і кав’ярня «Вулик». Входжу на територію студмістечка. Знову ж таки вражає чистота. В закутку студентського містечка – затишне місце для паління. На паркані – графіті, на лавці смалять двоє молодих людей. 

-Це і є легендарне місце для паління в Острозькій академії? – починаю налагоджувати контакт.

-Так, – сміються у відповідь. 

-Як навчання, життя?

-50 на 50. 

Вони – третьокурсники. Обидва з Тернополя. Фотографуватися не схотіли, як і називати імена, але говорили охоче. Співвідношення розумників та «блатняків» тут нетипове для вузів України – 90 до 10. То ж більшість навчається. Кількість студентів невелика – близько 3 тис., тому контролювати їх легше. 

«Гуртожиток у нас нормальний. Хоча є й кращі. Коли приїздять іноземці, їх ведуть до 5-го – він зразковий. Більшість студентів із Західної України», – розповідають хлопці. Студенти є студенти –новину про припинення занять через грип сприймають радісно.

Академія росте. У центрі Острога великий будмайданчик – майбутні корпуси. Проект виконано у середньовічному стилі, над будівництвом вже височить замкова башта. З такими темпами її розширення Остріг скоро стане містом імені академії.

Сучасність атакує 

Після академії звертаю на вул. Татарську. Раніше тут було Зарванське передмістя, в якому жили татари. Тому вежа XVI ст. на цій вулиці й зветься Татарською. До неї начеб «приклеївся» приватний будинок. Стан вежі – занедбаний. Всередині проросло солідне дерево. Характерне сміття свідчить про те, що у вежі нерідко розпивають спиртне.

У кращому стані Луцька вежа в центрі Острога. Там знаходиться Музей книги і друкарства. Неймовірно, але Острозька друкарня працює й досі. Принаймні будівля з такою ж назвою й друкарським верстатом перед входом є на вулиці Академічній. Запитую у чоловіка з козацькими вусами: «Це та сама друкарня?». «Ні, але в тому самому районі. Нічого не треба надрукувати?» – цілком серйозно каже він.  

Академічна – це якраз історичний центр містечка. Саме тут – замок Острозьких, Богоявленська церква, а також місце, де свого часу розташовувалася стара Острозька академія. Зараз там парк, в якому в будній день малолюдно і тихо. 

Залишки старого муру тягнуться попід стінами замку та набагато далі, у місто. Деякі його частини стали приватною власністю. Старий мур стає підвалинами для нового паркану. Деякі подвір’я розташовані просто на колишній призамковій території. В Острозі знайдено кілька скарбів з монетами. Не випадково в одному з музеїв постійно діє нумізматична виставка. 

Поки пам’ятки архітектури потихеньку розсипаються, слово «княжий» і похідні від нього дуже популярні в Острозі. Питній заклад «Княжий льох», однойменна страхова компанія, вулиця тощо. Контора нотаріуса у центрі оздоблена ззовні під старовину. 

Перекушував я у вже згаданому парку біля замку Острозьких. Спину прикривав його оборонний рів, від чого було якось затишно й безпечно. Підійшов інтелігентний, але дуже пошарпаний чоловік і чемно запитав цигарку. «Не палю», – розводжу руками. «То може в пана знайдеться гривня?». Знайшлася. Розговорилися. Михайло – колишній вчитель, зараз на пенсії. Дізнавшись, що я з Києва, виголосив цілу промову про безвідповідальну владу. Втім, запам’яталися мені інші його слова: «Що мене в нас, українцях, дратує, то це байдужість. Будуємо власні капітальні будинки, в той час як справжня історія краю стоїть поруч в руїнах…».

«У нас путь пряма, жодних коливань вліво чи вправо».   

На території заповідника «Остріг», поруч із вежею старовинного замку, я наткнувся на могилу з явно іншої епохи. Металевий хрест із тризубом, але без будь-яких написів. Поруч під парканом стояв старий хрест з табличкою: «Вічна пам’ять патріотам полтавчанам Української Народної Республіки Федоренко Миколі, Губенку Івану, загиблим у боях під Кривином у вересні 1919 р.». 

Старий Кривин – село в 16 км від Острога. Там, за даними місцевих краєзнавців (О. Тищенка, І. Марчука), у 1918 р. відбувся бій, подібний до бою під Крутами. 40 учнів Острозької гімназії зайняли оборонні позиції, захищаючи від більшовицьких військ рідне місто. Парадоксально, але співробітники музею не могли точно сказати, хто ж похований у цій могилі. Трохи світла пролив на це питання Олександр Бондарчук, археолог, завідувач відділу охорони пам’яток заповідника. 

«У цій історії не все з’ясовано. Могилу доглядали до 1939 р. А після встановлення радянської влади на Західній Україні занедбали. Могила була й під час функціонування собору (Богоявленська церква, знаходиться на території заповідника). Його закрили десь у 1961 р., а я прийшов сюди працювати у 1971». На той час хрест уже підгнив і впав, могилу ніхто не доглядав. Підходити до неї боялися. 

«Ми зайнялися цією справою після проголошення незалежності», – розповідає далі Бондарчук.  «Опитували свідків.  Їх залишилося не так багато. Хотіли встановити правильно імена й прізвища, бо ті, які на табличці, ймовірно, неправильні. Колишній директор музею 10 років щодня ходив на роботу повз могилу. Я запитав у нього, невже за весь цей час не могли прочитати, що там написано. А він – комуніст – відповів мені: «У нас путь пряма, жодних коливань вліво чи вправо».   

Вдалося знайти чоловіка, який пам’ятав ці похорони. Йому тоді було 6 років. Він розповів, що була холодна пора, похорон проходив в училищі (де нині Острозька академія). Швидше за все, це відбулося пізньою осінню чи взимку 1920 р. Дивом вціліло й фото цієї могили за Польщі.  

В 1996 р. Бондарчук заклав шурф на місці поховання. Орієнтувався за тим єдиним фото. Коли копав, то грунт був із грудками. Це підтверджує висловлену свідком думку про холодну пору року – могилу закидали підмерзлою землею. На глибині більше метру почала читатися могила на двох. Її розкопувати не стали, на це потрібен відповідний дозвіл. Але місцезнаходження старої могили відновили точно. Акцію відкриття поховання та встановлення пам’ятного знаку провів Народний Рух. 

Та певна плутанина лишилася й донині. Зараз в інтернеті і не тільки, можна прочитати, що в цій могилі поховано загиблих у бою під Кривином гімназистів. На  їхню честь була навіть виготовлена пам’ятна плита. Але в цій могилі – не вони. Під час опитування було з’ясовано, що там поховані сотник і козак. Отже, гімназистами бути не могли. Загинули вони у боях із поляками чи з більшовиками – точно невідомо. Швидше, з останніми, бо чи дозволила б Польща залишити цю могилу після входження Західної України до її складу?

У 2008 р. на місці могили було встановлено новий пам’ятник – залізний хрест із тризубом. Олександр Бондарчук порадив зайти до архівних фондів, щоб знайти давнє фото могили. Торкнулися ми й теми української мови. «Приїздить багато екскурсій. То деяким нашим перекладачам англійської доводиться перекладати з української на російську». А на прощання пан Бондарчук він сумно констатує: «Остріг, між іншим, посідає передостаннє місце в області за рівнем заробітної платні». 

Лариса Сергіївна з фондосховища знайшла копію того знімку й дозволила перефотографувати. На звороті напис: «Копія з фото Златковського 1930-х рр.». Вона також згадала, що її батько розповідав про ще одну могилу в Острозі, яку боялися доглядати. Вона знаходилася на цвинтарі, розташованому біля виїзду на Межиріч. Це була широка могила з хрестом. Хто там похований – не відомо. Зараз її вже немає – бо накрили перепоховання. А от могила Шугаєвського лишилася на тому цвинтарі донині. Від початку й до кінця існування УНР Шугаєвський займав високу посаду в одному з департаментів Генерального Секретаріату народної освіти. З 1920 року проживав в Острозі, де очолив «Просвіту» і працював учителем в школах міста.

Коли в розмові я сказав «Острог», Лариса Сергіївна суворо виправила мене: «Корінні мешканці говорять «Остріг», і їм неприємно, коли кажуть інакше!». Бо польська транскрипція – «Оструг», тобто «Гострий Ріг» – тому й «і». Назва ж така, бо якщо дивитися з Нетішина – то замок впирається в навколишні поля гострим рогом.

Неукраїнські вулиці

Деякі назви вулиць аж ніяк не в’яжуться з місцевою історією і архітектурою. Луначарського і Будьонного, а поруч – Богуна й Татарська. І якщо появу вулиці Мануїльського ще можна обґрунтувати, адже він навчався в місцевій гімназії, то Ревкомівська виглядає як злий жарт.   Одразу згадалася «креативна» ідея Анатолія Гошка, мера Вишневого, який, щоб не було конфліктів через перейменування вулиць, запропонував просто поєднувати старі й нові назви. Наприклад – Чорновола і Радянська… 

Як доїхати

Залізницею – до станції Остріг, від неї до міста – 14 км; вартість – від 25 до 45 грн.

Маршруткою – заїжджає прямо в місто; вартість квитка – 65 грн.

Що відвідати

- Луцька надбрамна вежа 16 ст., Музей книги і друкарства;

- Татарська надбрамна вежа 16 ст.;

- Державний історико-культурний заповідник м. Остріг;

- Богоявленський собор 14-19 ст.;

- Успенський римо-католицький костел 15-19 ст;

- Житловий будинок Шейненберга 19 ст. – фондосховище і постійно діюча нумізматична виставка.