Хоча Кротон багато гастролював із цирком, більшість виступів мав все ж у Чехословаччині. Тому він постійно брав участь у місцевих спортивних змаганнях і, як результат 70 разів перемагав у боротьбі з гирьового спорту, неодноразово ставав переможцем празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенець» і, зрештою, став чемпіоном Чехословаччини з рукопашного бою та важкої атлетики. Перелік трофеїв Івана Фірцака був би неповним без згадки про перемогу у конкурсі краси чоловічого тіла в Парижі.

Його ім’я часто опинялося на шпальтах газет не тільки Чехословаччини, але по всьому світу. У зв’язку з непересічними досягненнями та завдяки широкій відомості спортсмена, власники концерну «Форд», на знак пошани, подарували Фірцаку іменний автомобіль. Саме тут, у Празі, в своєму цирку, Іван знайшов те найдорожче, до чого може прагнути людина – своє кохання. Ружена Зікл – гімнастка за покликанням, на все життя стала другою половиною видатного силача. 

 

Побудувавши видатну кар’єру та здобувши загальне визнання, Фірцак разом з дружиною повертається на рідну землю – в Білки. Оскільки Кротон не звик пасти задніх, то і дітей у нього було аж восьмеро. Старший син Іван, та дочка Зірка мали гарні здібності та допомагали батьку під час його виступів по сусідніх селах.  У той час на Закарпаття приходить радянська влада. Як і більшість закарпатських українців, Іван з ентузіазмом зустрічає нову владу і навіть погоджується очолити місцеву поліцію для охорони нового режиму. Життя богатиря та ставлення режиму до нього різко міняється, коли виявляється, що його старший син з двома приятелями організовують у селі осередок Організації Українських Націоналістів (ОУН). Син Іван мав чималі спортивні здобутки - чемпіон України з боксу,  але жагуча воля жити у вільній Україні обернулась йому тюрмою під час Сталінський репресій. Хлопчину заарештовують та відправляють у табори разом із двома поплічниками на вісім років. Варто зазначити, що всі троє вийшли на волю та змогли продовжити своє життя, а син силача дожив до старості. Така доля політичних в’язнів досить не типова, адже більшість закінчувала свої дні в таборах, або безнадійно підривали здоров’я, добряче вкоротивши собі віку. Така поблажливість режиму вірогідно пояснюється великим авторитетом та лояльністю супер-спортсмена до комуністичної влади. Очевидно все це не минулося для важкоатлета. Енкаведисти забрали у Кротона всі його нагороди, відзнаки і навіть фотографії. А для того, щоб продемонструвати абсолютну лояльність до влади, Фірцак одним з перших в селі записав всю родину до колгоспу. Лишаючись поза тим для односельчан великим авторитетом, він отримав на той час велику шану – в його домі тепер розміщалася молочарня. Чому це була шана? Бо наявність під боком молочарні гарантувала, що родина за жодних обставин не буде голодувати. Сам Іван Федорович, за словами його дочки, так і не пішов до колгоспу, бо ніби після заможного життя не хотів опинитися в числі колгоспної бідноти. Натомість разом з дружиною вони започаткували закарпатську школу циркових та силових мистецтв. Головним заробітком, аби прогодувати велику родину, для нього стало відвідування сіл у найближчій окрузі та виступи на площах та у клубах зі своїми звичними цирковими номерами. Як і раніше, він демонстрував свої знамениті номери: гнув арматуру, пальцям вдавлював у дерево великі цвяхи і витягав їх зубами, тягнув авто на носі, піднімав гору людей, робив голими руками з великих цвяхів різні фігурки та роздавав глядачам. Кожен приїзд Івана Сили перетворювався на місцеве свято, всі господарі лишали роботу та йшли дивитися на дива, що їх виробляв силач.

 

Сучасники Закарпатського Ведмідя, які дожили до наших днів розповідають, що він був щедрою та веселою людиною, любив пожартувати над тими, хто не знав про його надзвичайні здібності. Відомою є історія, коли одного разу купував Кротон у сусідньому селі в кількох кілометрах повного воза дрів. А господар каже, що треба заплатити й за довіз. А Кротон відповідає: «Нащо мені твій довіз? Я сам дотягну!». Той коли таке почув, то каже: «Якщо сам дотягнеш, то можеш дрова задарма брати». Кротон посміхнувся, заліз під віз та й потяг. Господар, коли те побачив, то кинувся за Кротоном i просить: «Ти хоч мені за воза заплати». А Іван просто жартував з ним. Ясно, що за дрова йому заплатив... Інша історія про те як, бувало, завантажить під берегом цілого воза людей, ще й просить кількох найсильніших тягнути ззаду, а сам впряжеться спереду та й витягне усіх нагору. Також переповідають, що коли він помагав розвантажувати транспорт зі свіжим молоком, яке привозили до нього на молочарню, то можна було бачити як він брав повного бідона ставив його на долоню та підіймав до другого поверху, де у нього той бідон забирали двоє хлопців.

 

Проживши славетне насичене життя та маючі відмінне здоров’я, Іван Фірцак помер на 71 році життя через проблеми з золотою пластиною, що заміняла йому частину черепа. Цю пластину треба було міняти що 20 років, але така операція була неможлива у СРСР і за кордон його ніхто не відпустив би. Тому її так і не замінили протягом майже 40 років, аж до самої смерті. По собі він залишив восьмеро дітей, славу найсильнішої людини у світі, безліч неповторних силових трюків та легенд. Циркова школа заснована Кротоном та його дружиною і до сьогодні діє та виховує нових чемпіонів з важкої атлетики. Кілька років тому у світ вийшла книжка казок під авторством закарпатця Олександра Гавроша про життя великого українця «Неймовірні пригоди Івана Сили», покликана виховувати малят на прикладі українських героїв. Її можна знайти у багатьох книгарнях по всій країні. Сьогодні відновлює пам’ять про найсильнішу людини двадцятого століття найсильніша людина нашого часу – Василь Вірастюк. Він долучився до презентації книжки казок, і продовжує брати участь у різних заходах пов’язаних з іменем Івана Фірцака. Однією з останніх таких подій було відкриття у рідному селі легендарного силача – Білках, пам’ятника на його честь. Позувати для пам’ятника запросили самого Вірастюка. Від тепер пам’ять про українського силача буде на завжди увічнена у гранітній скульптурі, що має 2,5 м висоти та важить 7,5 тонни. І світ ще згадає про подвиги Закарпатського Ведмедя.