Вже за місяць вийде довгоочікувана книга Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Про те, що значить опинитися «під цензурою» у країні, де Конституція гарантує свободу слова, письменник розповів на зустрічі з харківською молоддю у  Центрі візуальної культури та медіа-комунікацій  "Медіатопос"  Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Олесь Ульяненко відвідував Харків минулого року, саме тоді, коли «порнографічний скандал» тільки розпочинався. Нагадаємо, що Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі заборонила видавати книгу «Жінка його мрії» за порнографію; було скасовано презентацію книги та вилучено з продажу десятитисячний тираж.  Це викликало неоднозначну реакцію з боку української інтелігенції. Так, за словами самого Ульяненка, часто доводилося вислуховувати закиди на зразок: «Я не хочу, щоб мої діти виховувалися на порнографії». Мало хто вірив, що конфлікт набував серйозних обертів, і більшість вважала, що таким чином автор лише заробляє собі, хоча і чорний, але все ж таки PR. 

 

З іншого ж боку, чинність експертного висновку доволі сумнівна, оскільки його  було прийнято без кворуму засідання комісії, і де-факто відповідальність переклали на видавництво, яке нібито просто відмовилося друкувати тираж. До того ж, дуже важко означити межі порнографічного у мистецтві. «Не існує критеріїв для художньої літератури, навіть незважаючи на те, що на продукцію еротичного характеру обмеження існують, — говорить Завен Баблоян, заступник директора харківського видавництва «Треант», яке таки наважилося надрукувати скандальну книгу. — Ульяненко пише дуже метафорично, він використовує техніку стрибків у часі та сюжеті, весь час змінює письменницький ракурс. Художня цінність його творів безсумнівна, адже сьогодні, коли важко винайти нестандартні прийоми, автор вдається до справжнього новаторства».

 

Про те, що значить жити «під цензурою», ділився на зустрічі і сам Олесь Ульяненко.

 

 

О.У.: Справжнє життя набагато страшніше, ніж мої книги, і якщо я і вдаюсь до так званої «естетики огидного», то тільки тому, що в дійсності це також має місце, хоча правда завжди неоковирна і страшна. Цензура сьогодні — це політичний і соціальний механізм,  який використовують тільки з метою знешкодити тих, хто когось не задовольнив, і доки буде література, доти буде й цензура і навішування ярликів. Проте зневіра — це гріх, не виходить щось сьогодні — вийде завтра. 

 

 

О.У.: Тому що Потап і Настя — це шоу-бізнес, за ними стоять гроші,  розкрутка, «криша» і ціль придушити український ринок. Якщо керуватися логікою, яку застосували до «Жінки його мрії», того ж Пелевіна «з’їли» б на першому ж романі. Чомусь твори Олеся Бузини, у яких він ламає хребет українській літературі, друкуються глянцевими дорогими тиражами (а Ульяненко цьогоріч був номінований на  літературну анти-премію «Золота булька»--авт.). Незалежній Україні тільки 18 років, ми будуємо все з нуля, а це завжди дуже важко. Можливо, мине добрих 50 років, поки ми будемо порпатися у проблемах такого роду.

 

 

О.У.: Закон завжди буде за вами, головне — не здаватися. З метою захисту варто створювати певні журналістські чи письменницькі об’єднання, профспілки. Така інституція сьогодні явно необхідна, оскільки свобода слова активно порушується. Проблема у роз’єднаності українського письменництва. Коли ішли суди, ми намагалися просити допомоги у Міжнародного ПЕН-клубу, основною функцією якого і є захист письменників. Звідти нас відправили до українського відділку, якого не існує навіть за юридичною адресою.

 

Через судову тяганину, яка тривала близько 9-ти місяців, Ульяненко пережив два мікроінсульти. Слово «цензура» весь час супроводжується словом «страх» у мовленні письменника: страхом за себе, за близьких, за ті дорогі речі, які ризикуєш втратити у боротьбі з системою.  Книга «Жінка його мрії» таки вийде. Та чи можна це вважати перемогою?

 

Після зустрічі зі студентами письменник презентував у книгарні «Є» нове видання книги «Там, де південь».

 

Віта Жуган