Білки, жири, вуглеводи, вітаміни та поживні мікроелементи – саме це ми шукаємо на прилавках магазинів та на ринках, витрачаючи при цьому частенько непристойно великі гроші. Натомість знаходимо зовсім інші хімічні сполуки: нітрати, консерванти та зловіще, невідоме ГМО! Тож як уберегти себе та своїх близьких від прихованої отрути, що міститься у, на перший погляд, корисних продуктах?

За останні двадцять років найбільші міста Європи та Америки зіткнулись із дивною проблемою на кладовищах: за законом через 20-30 років після поховання на місці старої могили можуть робити  захоронення іншого небіжчика — задля економії місця у великих мегаполісах. Адже природа робить своє, і за 30 років від померлого залишаються лише кістки.  Яке ж було здивування працівників цвинтаря, коли відчиняючи труни вони побачили двадцятирічних небіжчиків, які виглядають, як щойно поховані! Всьому виною нітрати та консерванти, які у прямому сенсі «консервують» тіло людини навіть після смерті.

Коментує Олександр Ладигін, голова Всеукраїнської організації захисту прав споживачів

- Ми взяли на експертизу сік «Одеського консервного заводу дитячого харчування». Зазвичай, коли молоді мамусі бачать на етикетці «Завод дитячого харчування», їм навіть в голову не прийде, що цей продукт може містити шкідливі речовини. Коли ми перевірили цей сік виявилось, що це взагалі не сік, фруктової частини там було лише 40 відсотків, а все інше — це вода, цукор та консерванти. Коли ми пред'явили виробнику результати, він знайшов дуже цікаве виправдання, нібито «Сік» це назва торгової марки, а на упаковці дрібним шрифтом написано, що цей продукт не є продуктом дитячого харчування. Таких випадків в Україні безліч, за результатами опитувань кожна третя мама годує свою дитиною «Растішкою» та, якщо ви зайдете на сайт виробника, ви побачите, що продукт не є дитячим харчуванням, а також склад продукту, до якого входять барвники, консерванти і д т. Поясність мені, для чого молодому вразливому організму консерванти? Імунна система дитини раннього віку ще несформована, годувати її треба лише тим, що є саме дитячим харчуванням. На його етикетці буде про це обов'язково зазначено, і буде вказаний вік, з якого можна починати давати дитині продукт. В  інформації про склад продукту дитячого харчування має бути вичерпний перелік усіх  компонентів рецептури із зазначенням їхнього кількісного вмісту в кінцевому продукті в розрахунку на 100 грамів. Якщо цього не етикетці немає, то ви тримаєте у руках не продукт дитячого харчування.

Вибір споживача починається з етикеток і упаковок. Тож будьмо уважні! Якщо інформація на баночці з маслинами вичерпується написами «Виготовлено в Іспанії» і «Це кращий продукт», зробити таку покупку буде найбільшою необачністю. Якщо на упакуванні ви не можете розібрати текст, написаний дрібним бісером, та ще чорним кольором на темно-синьому фоні, знайте: вас не поважають. 

Маркування частіше перетворюється на рекламу — такого висновку дійшли фахівці Української асоціації споживачів та Інституту споживача. А це неприпустимо, тому що порушує право споживача на доступну інформацію. Асортимент продукції на ринку великий. Якщо хочете, щоби вас поважали як споживача, не віддавайте перевагу і гроші виробникам, котрі зневажають вашими правом і достоїнством. Адже насправді дрібний шрифт — не дрібниця. Багато виробників м’ясної продукції, ковбас і сосисок перейшли на випуск продукції, відмовившись від Держстандарту. От чому споживачі шукають і не знаходять «Докторську» ковбасу, «яка за два двадцять», «Дитячу» — «як раніше», і так далі. Цікаво й те, що ознайомитися з технічними умовами на продукцію, яка випускається, практично неможливо: вони — власність виробника. 

Коментує Олександр Ладигін, голова Всеукраїнської організації захисту прав споживачів

- Ми всі чудово розуміємо, як проходять державні перевірки на наших заводах: попередили заздалегідь, накрили перевіряючим стіл, дали хабаря —  і ніяких проблем. На жаль, єдина задача вітчизняних виробників – заробити. Знову ж таки дитяче харчування – це прибутковий бізнес, але виробництво потребує великих затрат, модернізації, суворішого контролю якості. 

Саме жорсткий контроль виробництва може покращити ситуацію в нашій державі, адже у всьому світі перевірка на завод може прийти зненацька, і не приведи Боже вона помітить порушення технології виробництва продукту —  в такому випадку керівник заводу опиняється за ґратами і довіку може сплачувати державі штраф та відшкодування потеріплим споживачам. В Україні ж працівники Держспоживстандарту  зізнаються, «новоспечений» продукт потрапляє до них на перевірку у належному стані, з дотриманням усіх норм виробництва, та вже за декілька місяців той самий продукт можна знайти у супермаркеті вже зовсім в іншому стані. В його складі можна знайти все, що завгодно окрім тих компонентів, що були затверджені у Держспоживстандарті. До того ж не варто бути наївним, читаючи на етикетці «ароматизатор ідентичний натуральному» —  повірте, нічого спільного з чимось натуральним такий ароматизатор  не має. Це лише хімічна сполука, що нагадує нам смак полуниці, сиру, чи бекону

Всім відомий глютамат натрію, на перший погляд — просто підсилювач смаку, нічим не примітний білий порошок. Що поганого в тому, щоби зробити смак продукту яскравішим? Та виявляється, що цей білий порошечок викликає звикання, саме тому, спробувавши чіпси, солодощі, чи картоплю фрі у Макдональдсі нам хочеться їсти це знову і знову. Таким чином, людина стає заручником шкідливого продукту, а виробник без тіні сорому продовжує отримувати з цього прибуток. 

Ще одна прихована  проблема продуктів в Україні — ГМО. Трансгенні чи генетично модифіковані організми (ГМО), про які вітчизняний споживач років десять тому навіть не підозрював, на відміну від своїх «чистих» побратимів, містять чужий ген. Приміром, сою збагачують геном петунії (це робить її стійкою до комах), картоплю — геном ґрунтової бактерії (через це її стебла і листя самі виробляють пестициди, смертельні для колорадського жука). Генетики так захопилися подібним схрещуванням, що спробували в помідор увести ген риби, а в лосося — ген росту форелі. Правда, помідор не став морозостійким, а лосось вийшов великий, але з м’ясом... зеленого кольору. Однак невдачі вчених не засмутили. Вони створили каву без кофеїну, полуницю зі зниженим вмістом цукру, супернасичену крохмалем картоплю... Проте вплив таких продуктів на організм людини до кінця так і не визначили.  Досліди на мишах, які проводились у лабораторіях Європи довели, що піддослідні, яких годували ГМ продуктами мали проблеми з відтворенням потомства, а їхнє наступне покоління взагалі було безплідним! Найбільша проблема ГМО полягає в тому, що зазвичай навіть виробник не знає, чи містить у своєму складі ГМО його продукт. Офіційно ГМ сої в Україні не існує, та практично такої сої в нашій державі понад 80 відсотків. Якщо на сусідніх полях вирощують трансгенну та натуральну сою може відбуватись запилення та мутація, таке явище призводить до того, що згодом виробнику вже важко відрізнити «грішне від праведного» —ось так і виходить, що в продукті раніше не було ГМО і от раптом з'явилось.

Оcь тут і починається найцікавіше, адже соєві продукти в тій чи іншій мірі містяться в багатьох продуктах — таких, як: молоко, сметана, м'ясні та ковбасні вироби, солодощі (зокрема шоколад), борошно, кетчупи та майонези, приправи, морозиво, чіпси, жувальні гумки і.т.д

В Україні епопея з генетично модифікованими організмами триває. Законодавці все намагаються визначитися – бути ГМО в Україні, чи не бути, а якщо бути, то в чому, в якій кількості, і чи повідомляти про це споживачеві, якщо так, то як?.. 

Українські ж споживачі, почувши про черговий нормативний документ, який стосується продуктів харчування, а особливо

 присутність у них ГМО, плекають надію, що, нарешті, вони знатимуть, що їдять на сніданок, обід і вечерю. І якщо маркування «без ГМО» ще можна знайти на полицях супермаркету, хоч і рідко (виробники використовують це більше для піару та просування власної продукції), то на напис «містить ГМО» я взагалі ще жодного разу не натрапляла. Чи то немає такого «звіра» в Україні, чи то виробники  не поспішають  про нього заявляти на упаковці своїх продуктів. Хоча їх зобов`язали це робити, і з 1 січня 2010 р. на етикетках товарів уже мала бути відповідна інформація. Мотиви її приховування  зрозумілі – поки споживач не знає справжнього вмісту продукту, його можна обдурювати далі, видаючи дійсне (наявний продукт) за бажане (якісний продукт). 

Тому, якщо держава не може або не хоче контролювати виробників, то це повинні зробити споживачі – ігнорувати сумнівний товар, змушувати мережі прибирати з полиць прострочені продукти, не боятися скандалу і повертати зіпсовану продукцію, тобто демонструвати свою спроможність. Споживач – не безлика маса, яка проковтне будь-яку хімію, а усвідомлений виборець товару з правом голосу - «гаманцем». 

Коли виробники почнуть нас поважати і зважати на наші інтереси, тоді законодавчо не потрібно буде нікого ні до чого зобов`язувати – через страх втратити покупця і ринок.

Наталка Блищик для НББ!