Не так давно Україну відвідав один гість з Японії. Хто він та чого аж так не сидиться вдома, що навіть до нас дістався, – ключові питання, на які я хочу відповісти. А ще одразу почну з питання, яке поки лишається відкритим: ну чому так завжди виходить, що ми своїх великих упритул не бачимо, зате до хрипу сперечаємося про нав’язаних інородців?

Тож приїздив у 2002 році в Україну гість з Японії. Якщо точніше, то відвідував він село Рунівщина на Харківщині. Без зайвого пафосу чоловік набрав води з колодязя, загорнув з собою клунок землі та відзняв на камеру місце, де колись стояла дідівська хата. І звуть чоловіка зовсім просто – Іван Боришко. Таке ж прізвище має принаймі половина мешканців цього села. Ніякої екзотики, якби не той факт, що цей гість найславетніший в історії боротьби сумо боєць. На батьківщині Івана знають під псевдонімом Кокі Тайхо, що у перекладі означає «Величезний птах». Будь-який японець, почувши це ім’я, одразу розкаже вам, що воно належить рекордсмену за кількістю перемог, яких аж 32,  у Великому Імператорському турнірі, володарю восьми титулів «Йокодзуна» (найвищий ранг борця сумо), чиї досягнення досі ніхто не зміг повторити. Як сталося, що цей воїн має українське ім’я та коріння?

 

Батько майбутнього чемпіона – Маркіян Боришко народився у селі, що тоді входило до Полтавської губернії. Ще дитиною у 1900 році разом із родиною та групою переселенців, виїхав на Далекий Схід, а пізніше — на Сахалін. У 1928 році Маркіян познайомився з молодою японкою Ная Кіє, майстринею з місцевого ательє. І хоча різниця віку була у вісімнадцять років, вони одружилися. Боришко-сан, як називали Маркіяна японці, був популярною особою в сахалінському містечку Сікука. Сім’я вела велике господарство: самі орали, сіяли, тримали корів, коней, овець, чорнобурих лисиць, пекли та продавали хліб. Кажуть, Боришко-сан був причиною безсонних ночей багатьох красунь міста. Проте не жінка розлучила його з дружиною та дітьми (двоє синів та дочка), а Червона армія, зайнявши Сахалін у серпні 1945 року. Сім’ю Маркіяна відправили до Японії, а його самого забрали на примусову військову службу до лав радянської армії. Відпрацювавши понад три роки перекладачем у контррозвідці, у 1949 Баришко опиняється у в’язниці за сфабрикованими звинуваченнями. Він вийшов на волю після 10 років ув’язнення та одразу розпочинає пошуки своєї родини. Проте через запалення легень, отримане у в’язниці, вже 1960 році помирає, так і не знайшовши свою сім’ю.

 

Коли родину розлучили з батьком, мати забрала дітей і повернулась до рідного міста Хоккайдо. Але батьки відмовилися від неї як людини, що була заміжня за «шпигуном і росіянином». Через ці події малолітній Іван не запам'ятав батька, а матір ніколи не згадувала про нього, боячись за долю своїх дітей. Відтоді підростаючий чемпіон носив своє японське ім’я - Ная Кокі. Родина була змушена покинути материнську оселю і постійно подорожувати по Хоккайдо в пошуках заробітку. Саме 1960-го року Іван Боришко, а точніше — вже КокіТайхо перейшов до елітного дивізіону японської професійної ліги сумо й відразу отримав приз за техніку боротьби. Прізвисько «Кокі Тайхо» («Величезний птах») дав майбутньому чемпіонові його вчитель в Академії сумо. «З таким розмахом крил до перемоги він не йтиме, а летітиме», — так пояснив він своє рішення. Це виявилося пророцтвом, бо вже в 1962 р. він виграв свій перший Кубок Імператора і протягом наступних семи років не давав своїм суперникам і шансу на перемогу у цих турнірах. Суміш української та японської крові, 180 см зросту та 190 кг ваги – він і досі вважається одним із найкрасивіших людей Японії. Протримавшись стільки років на вершині спортивного Олімпу,  Тайхо завершує кар’єру, звільняючи місце для молодих борців. Він закінчує свої виступи на татамі 32-разовим чемпіоном Кубку Імператора, маючи 8 титулів «йокодзуна» та отримавши прізвисько «великий йокодзуна XX століття». Тайхо — єдиний борець в історії сумо, який щорічно перемагав у вищій лізі макіноуті впродовж 12 років.

 

Закінчивши кар'єру, він одержав іменну ліцензію і очолив школу Тайхо-бея.

 

Аж до розвалу Совєтського Союзу Тайхо вважав, що його батько росіянин. Але коли відкрили архіви спецслужб, його представники змогли знайти особову справу Маркіяна Боришка. Саме тоді спортсмен довідався, що батько його з України, з села, що нині на Харківщині. У 2002 році Іван Боришко вже вдруге відвідав місцевість, де народився батько...

 

 

Єгор Туренко для НББ!